КОЛИ НЕБО ЗАКРИТЕ

 Небо закрите.

А се нехіть до літератури.

 Читаєш ВУЗЬКИЙ КОРИДОР.

 Думаєш.

 Розумієш, що сильний ти тільки у слові.

 Усе инше -- не твоє. 

  Вірш Малого про шрами щасливо-загадковий.

 Вірш Максима про ліфт слабший за подібний у Марини Пономаренко.

 Життя бентежне.

 Життя у слові і словом -- тюрма несусвітенна.

 Але я не маю вибору.

 І Малий не має.

 Але він щзе не тямить сього -- ще намагається дременути, ухилитися, сховатися, перечекати. 

Не вийде.

 Я теж так робив.

 Тікав.

Ховався.

Заумирав.

 10 разів кидав писати.

 І що?

 Господь брав за чупер а навертав до СВОГО.

 Дав церкву.

 Дав Просвіту.

 Людей дав.

 Рухай і рухайся -- надихай.

 А мене хто?

 Таке.

 Слава Нації.