ПОРОШЕНКО ЯК ВИРОК УКРАЇНСЬКОМУ МАЙБУТНЬОМУ

9 лип. 2020

РОМАН КУХАРУК


 

 

Я тричі голосував за Порошенка.

Перший раз у 2014. Свідомо. Не шкодую. Найбільшим набутком і найбільшою небезпекою українського суспільства  була ІЛЮЗІЯ СПОКОЮ. І се у воюючій з Московією країні.

Мені багато чого не подобалось протягом каденції президента Порошенка: злодійство його оточення, момент "цинічні бандери", двоє кошерних керівників АП, кадрова політика (один Ґелетей чого вартий), засмічення РОШЕНом України, загравання з реґіоналами, створення та модерування БПП, кишеньковий генпрокурор Луценко, мережа платних неадекватних блоґерів-порохолизів, Саакашвілі, Аваков, грузинський десант, мертвечукизація інформаційного простору, чуркізація українського футболу, кабзонізація української культури  тощо. Плюси: сильна українська армія, антимосковська міжнародна коаліція, останній етап отримання безвізу, медична реформа, децентралізація,   останній етап отримання Томосу, закон про державну мову.

Другий і третій рази у 2019 році. Свідомо. Не шкодую.

Очевидно, програвши вибори, за неписаним політичним законом цивілізованих країн політик має іти з політики. На пенсію, в громадсько-аналітичний сектор, у міжнародні структури.

Петро Порошенко сього не зробив.

Він очолив політичну силу ЕВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ, набив її список зужитим політичним непотребом і пішов у парлямент.  Се стратегічна його помилка, і то величезна. Я не тямлю, навіщо було брати у список Парубія, який вірою а правдою служив Авакову, урядовців, мажоритарників. Очевидно, усі вони мали учинити, як Микола Княжицький чи Олексій Гончаренко, -- піти на мажоритарку і виграти.

Саме тому я голосував за ГОЛОС. Свідомо. Не шкодую.

Далі Петро Порошенко почав роздавати гречку. І се не личить партії, яка називається ЕВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ -- тобто ЄС.

Нездача Авакова ЄС і війна з ГОЛОСОМ із сього приводу -- доволі красномовна. І се мінус Порошенкові.

Потім підставив своєю виставкою картин (багато з них московитських) музей Івана Гончара, який через подібні політичні тарапати  може позбутися приміщення, такою тяжкою працею наданого президентом Ющенком усупереч волі Московської церкви.  

Зелебобіки своїми карними справами проти Порошенка додають йому драйву а його прихильникам ілюзій на його повернення у крісло президента. Сього не буде. 60% неґативу -- се політична реальність і її не перескочити.  

Практика порошенківського телеканалу ПРЯМИЙ не свідчить про журналістські стандарти свободи слова. Коли на прямий етер ідуть двоє порошенківських блоґерів -- про що дискутуватимуть? Кому цікаво дивитись діалог двох порохолизів? Опріч власника телеканалу -- нікому.

Петро Порошенко так і не зрозумів, чому він програв вибори.

Не втямила се і його прислуга.

Про се свідчить риторика а дії усіх причетних.

Одна письмачка допорохолизалася до того, же, мовлялечки, Порошенко -- Бог, але народ безбожно його не тямить любити. Ай вей, та невже?

Найостанніше, що розпросторюють порохолизи -- невинність Свинарчуків згідно рішення українського суду і фейковість матеріялів Біґуса. Та не в сьому справа. Справа у тім, же електорат повірив у злодійкуватість і Порошенка, і його оточення. І перепереконати його у протилежному майже неможливо.

Ґарант антиукраїнського реваншу Зелебобік щиро мовив -- і справедливо -- же Порошенко поводить себе так, наче він далі презедент. І се поганий прецедент в українській політиці. І нічого доброго він нікому не принесе. Безвідносно до особи президента інститут президента має бути поважним а недоторканним.

Що далі?

Українство має нарешті змиритися з поразкою Петра Порошенка, який уже -- в історії, як Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Турчинов, Марчук, Кінах, Мороз, Литвин та инші достойники альбо недостойники. Ілюзія можливости повернення творить небезпеку витоптаного поля в опозиції, а відтак -- безальтернативности на наступних позачергових президентських виборах.

Варто уже зараз шукати можливих претендентів на посаду президента, які могли б виграти вибори у Зеленського, Бойка чи будь-якого иншого антиукраїнськи настроєного претендента.

У самій фракції Порошенка є Ірина Геращенко чи Іванна Климпуш, які за умови відходу з політики Порошенка могли б вирости у справжніх політичних  лідерів опозиції. Не варто скидати з рахунків і Володимира Омеляна, який пропонувався частиною політтехнологів як альтернатива Порошенкові на президентських виборах 2019 року.

Правий фланг українського політикуму зачищений грошима а антиукраїнською тупістю Авакова. Центр порожній. Лівих нема.

Українська політична мапа готова до нових довгограючих успішних політичних рухів. Необхідні ресурси, програма і команда. Усе перелічене є. Тепер необхідне усвідомлення перезавантаження політичної системи. Поки що се можна вчинити природним -- виборним -- шляхом.

Якщо політична гойдалка Зеленський-Порошенко протриває ще кілька років, Україна отримає потужний соціяльно-політичний вибух, який змете правлячий бидлячий клас дотла. Не допоможуть ані міжнародні гравці, ані закуліса, ані оліґархи.

Се варто розуміти і відповідно діяти.

Місцеві вибори покажуть потуги Порошенка на повернення. А відтак і його переспективи у новому парляменті, який може постати уже дуже скоро.

У будь-якому разі мого голосу він більше не отримає.

А таких як я -- мільйони.

Хіба ні?