РУЦКІМІР З НАРАТИВОМ ЛАЙНА УВ НСПУ

11 серп. 2020

РОМАН КУХАРУК


 

 

Узяв собі за правило щодня купувати україномовну лектуру у кіоску СОЮЗДРУК. Дуже пожитечно. Особливо, коли трактуєш сю лектуру як дзеркало української дійсности.

Купую і МАКУЛАТУРКУ – в миру ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА – яка за часів московсько-большевицької окупації друкувала на своїх шпальтах покаянні заяви тих, що зламались – Івана Дзюби, Миколи Холодного, Олеся Бердника, Василя Захарченка та инших. У тюрмах і концтаборах вивішували МАКУЛАТУРКУ, і наші дисиденти через силу мусили те читати, бо несамохіть око тягнеться за рідним – отруєним московщизною – словом. Разом з тим деякі акули пера – Віталій Дончик, Михайло Слабошпицький – їздили концтаборами і аґітували дисидентів написати покаянну заяву до МАКУЛАТУРКИ.  МАКУЛАТУРКА досі не покаялась за свої злочини перед українською літературою. Не покаялася за свої злочини і НСПУ. Навпаки, вона залишається сталінською структурою у суті своїй антиукраїнською і антилітературною – досі панує цензура і заборона на імена у МАКУЛАТУРЦІ, а з НСПУ досі виключають инакомислячих.

МАКУЛАТУРКА у №29-30 від 8 серпня сього року перевищила усі можливі червоні лінії. Не диво, її редаґує москворотий графоман з Бучі Сергій Куліда.

Перша шпальта – Михайло Слабошпицький – Слабік – же аґітував по концтаборах дисидентів писати покаянні заяви, пише про великого достойника, лицаря українського духу Михайла Гориня. ЛЮДИНА-КНИГА. Добре, же не шафа для книжок Слабіка. Слабік настільки недалекий, що пише: «Досить бодай згадати ланцюг єднання, коли 22 січня показало усім єдність Заходу і Сходу і стало Днем соборности». Та невже? День соборности 22 січня – з 1918 року, коли у княжому  Київі на Софійському майдані проголошено злуку УНР і ЗУНР у єдину соборну українську державу з центром у Київі. Ланцюг був приурочений сій події. Хіба ні? А от тут слабік далекий, підступно-ядучий, по гебешному нетерпимий: "Як се завжди буває у суспільстві, яке увійшло у смугу турбулентности, і у ньому -- се вже помітно усім -- приречено валиться заіржавіла влада, на поверхню виходять не лише революціонери, романтики, ідеалісти, а й аферисти, лузери, соціопати та параноїки. і всі вони ішли до канцелярії Руху". Ге ж. Сучасний читач, що не відає дійсних подій, має сприйняти Рух як неадекват. Цікаво, як себе бачить Слабік в історії -- революцьонером, романтиком, ідеалістом чи усе таки лузером? Я бачу його світоглядним лузером, же самовикривається у своїх засиджених мухами потворних дзеркалах. Стаття у МАКУЛАТУРЦІ -- не вийняток. Слабік про Гориня – се як Медведчук про Стуса чи Табачнік про любов до української мови -- смердить гімном за версту. Як мовить мій друг Василь Кудер’явий, же цитує чернігівнянських жіночок: заткай рот, бо землю знать.

На другій сторінці МАКУЛАТУРКИ «модераторувала захід» -- Куліда робить внесок в українську мову. Ге ж.

Далі – матеріял про студію московської а москворотої поезії ВАСХОД і про почилого в Бозі москворотого поета-ренеґата а керівника сеї обителі московського слова в НСПУ Василя Дробота. Дробот – посередній московоротий поет, провайдер московського слова у Київі. Судячи з прізвища , був українцем. По суті – ні.

І що ми читаємо у МАКУЛАТУРЦІ? Засновується премія Василя Дробота за кращий рукопис по московському з українським наративом. Московія воює з нами, вбиває наших дітей, а НСПУ москворотить. Чому? Бо голова НСПУ Сидоржевський мовить: «На осінь вам, шановні колеги, доведеться вирішувати, хто керуватиме далі літературною студією ВАСХОД. Се важливо для Спілки і для мене як голови НСПУ». Чого йому так се важливо? Може, тому, же він московитська консерва?

Третя сторінка. Прес-секретурниця НСПУ за сумісництвом москвомисляча особа а москворота поетка цілий абзац з Андрєя Ґрязова подала по московському. 7 рік війни. Море убієнних. Московія нищить нас на усіх фронтах – а НСПУ – готове лягти під ЙУХЛА на своїй території.

Мовлять, же керівництво НСПУ отримало від московітів компенсацію за втрачені будинки творчости ув Ялті і Коктебелі. Інфу треба перевірити, але якщо вона підтвердиться – НСПУ варто буде розпустити.

Хіба ні?