ФЕЙСБУЧНІ ПОЕТИ А ЇХ СРАКОЛИЗИ

  У нас у Літфорумі є ґрадація віршів: трамвайні, метрові а звичайні. Трамвайні -- написані у трамваї дорогою на Літфорум. Метрові -- у метрі. Звичайні -- вистраждані, виспівані а випрацювані.

  А є ще фейсбукові.

 Є і фейсбукові поети.

 Напише якуйся хуєту і розшарює по усіх групах. І се лайно потім калатається у тебе у стрічці, поки не припиниш читати автора на 30 днів.

 Автори є ріжні: ґеніяльні як Віктор Шило з Кропивницького, кий затрахує читача зозулями, талановиті як Віктор Кучерук з Вишгорода, кий теж аж забагато харастить свої твори у фейсбукових просторах, хоча вони потребують доброї а прискіпливої редактури. 

Микола Соболь грішить розшаренням своїх не завше викінчених творінь, а Володимир Олійник з Хмельницького останнім часом упав у полонохфільство а гордиться авторською глухотою.

Отже -- армії і полки героїв поетичного фронту завалюють фейсбук своєю продукцією а їхні солоденькі сраколизи лайкають-лизькають-компліментарять. Властиво, так і є у літературних тусівках. Змінити се годі, хоча і огидно спостерігати.

Чому?

Бо література -- се правда.

А правда -- од Бога. "Бо, знать, од Бога ті слова" -- як писав великий український духовидець Тарас Шевченко. 

Ідеш проти правди -- ідеш проти Бога.

У собі, у світі, у літературі.

Література -- не грачка, не прогулянка, не жарт, не прикол, не ржаки. а серйозна духовна практика, же вимагає щоденної глибинної духовної роботи над словом а над собою.

Фейсбуковим поетам се, як правило. неутямки.

Аж так, же клясик з Херсона Анатолій Кичинський возмутилися а написали пост на сю тему.

Як мовить Галина Сливка -- се ваша думка, а инші люде думають инакше.

Так, пані Галю, се тільки моя думка, і я її нікому не нав'язую.

Але молодь бере приклад зі старших.

І робе те саме.

Один хіба Артем Сергієнко публікує свої твори строго на феесбешному ресурсі -- ТЕЛЕҐРАМІ, ТЄЛЄҐЄ -- певнечки, піндоським ресурсам геть не довіря свою ґеніяльність. Бог з ним.

Таке.

Слава Нації.