ЖАЛЮГІДНІ ГРАЮТЬСЯ У КУЛЬТУРУ

 Показовим є КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ.

 Заповнив форму, одіслав.

 Спланував свої дії на фестивалі.

Хуй там -- ні атвєта, ні прівєта.

 Купуй квитка, купуй книжки. купуй каву, читай, пиши, розміщуй -- а вони красуватимуться.

 Видавництва сегоріч бойкотували КА.

Тоді КА вирішив запросити книгарні замість видавництв.

Дивний підхід.

Але то їх справа.

Літературні фестивалі не мають сенсу, бо у країні не працює авторське право, відсутні вітчизняні папірні (за 30 літ не збудували жадної), відсутній ринок книжки. Тому сі книжки такі дорогі. Викладати 500 гривень за сумнівний першодрук -- річ не мудра.

На цивілізованому Заході існують книжкові виставки, успішність яких вимірюється кількістю укладених книжкових контрактів -- на купівлю-продаж авторського права.

У нас культура саме такого виставкового спрямування просто відсутня.

 Особливий подив викликає діяльність ІНСТИУТУ КНИГИ на чолі з Ковалихою. Він роздає рибу замість роздавати вудки. Як наслідок -- наші податки тратяться геть неефективно, а ринку як не було так і  нема. А з такими підходами -- і не буде.

Держава не спроможна утримувати видавничу галузь економіки. То мусить зняти податки на усьому ланцюгу видавничої справи бодай на років 25. Тоді прийдуть інвестиції з українського бізнесу у сю сферу.

 Найбільша проблема української видавничої сфери -- збут готової продукції. Книготоргові мережі беруть до реалізації на свій розсуд і працюють тільки з видавництвами, а з авторами -- ні.

Чому?

А хзн.

Автор тратить час на написання твору.

Потім шукає друкарню.

Потім намагється продати наклад -- і не може се учинити.

Очевидно, варто законодавчо зобов'язати книгопродавців брати усі книжки на продаж, без вийнятку.

Що дають українським мистцям творчі спілки? Опріч дутого совкодрочерного статусу -- нич. Держава неспроможна навіть виконати вимоги ЗАКОНУ ПРО ТВОРЧІ СПІЛКИ, який сама і ухвалила. Тому творчі спілки варто розпустити а створити ГІЛЬДІЇ і оддати їм ринки, які покликані захищати український митний кордон.

Для успіху необхідний системний підхід.

А для системного підходу потрібен реформатор на чолі МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ А ТУРИЗМУ, який розпочне свою діяльність на посаді з підготовки а ухвалення констиутуційного закону ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ. Далі підуть закони  ПРО ГІЛЬДІЇ, ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА, ПРО МИСТЕЦЬКІ РИНКИ, про КВОТУВАННЯ НА КОРИСТЬ УКРАЇХНСЬКИХ АВТОРІВ у театрі а музичних залах.

Варто одмовитися од совкодрочерної системи нагород, звань, премій, од неефективних а безпотрібних бібліотек, музеїв, структур а структурок.

Нам потрібна реальна а усеохопна КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ а не жалюгідні ігри псевдоеліти у культуру.

Слава Нації.   

.