ЛЮДЕ – ЗЕЛО А МЕРВА

Після п’ятдесяти літ у сій земній тюрмі для духу Господа (якби не іскра Божа, то і не тямлю, як то усьо витримати) кожен Божий день сприймаєш як дарунок од Господа – чути пташок, бачити світло, споживати хліб мамалиґи, зело, гриби, а трохи крижок.

Як мало людині треба.

Як багато сміття вона зносить у своє кубло.

Як мало бере душа ув Олірну – тільки те, же надбала.

Як багато полишає лайна після себе.

Жити праведно чи жити заможно?

Жити у любови чи жити у зненависти?

Творити чи тільки споживати?

Творчих людей у людстві один відсоток. Усі инші – споживачі.

Од людей залежить твій психологічний стан – мусять бути ті, же надихають.

Таких мало.

Майже нема.

Тебе покликав Господь розуміти а надихати – а значить – тратити себе.

Слухати, мовити, надихати.

А хто хоче вислухати тебе?

Хто хоче тебе зрозуміти?

Хто здатен розділити твої радість, хліб а вино?

Не кожен.

З кожним днем усе більше тих, же одійшли. Усе менше тих, хто ще спроможен жити і ділитися з тобою – радістю, хлібом а вином.

Моя найулюбленіша мить у божественній літурґії – заклик ПОЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО – і справжні християни – істинні – тричі обіймаються мовлячи ХРИСТОС ПОСЕРЕД НАС І НИНІ І ВІЧНО. Обіймаєш самотніх а незнайомих, не самотніх і знайомих, і по реакції бачиш – дика людина чи ні, готова любити чи ні, гуртова чи одвічно приречена на самотність.

Бійся того, хто не здатен любити.

Оминай.

Утікай.

Не трать життєві сили.

Але людське тепло – се найнеобхідніше для душі.

Кажи незнайомцям повитання, компліменти, осміхнися до них, вислухай а розрадь – бо тебе Бог послав у сю земну тюрму нести світло а радість.

Учора оддали рік за Астіком.

Учора помер Юрій Нікітінскій, кий пройшов довгий шлях од москворотого до українського діточого письмака.

Учора дізнався про поранення Маколейчика. Шкідне. Фатальне. Воно змінить його життя. І моє теж. Мені треба буде дивитися йому у вічі. І усім, хто воює. І усім родичам тих, що уже не прийдуть, і не скажуть, і не зроблять.

Що я можу?

Одно – казати правду а примушувати до правди ПРАВЛЯЧИЙ БИДЛЯЧИЙ КЛАС.

Поза учора зустрівся з армійським другом Кравою – через 33 літа після останньої зустрічі. Поранений. Але живий і натхненний.

Люди є.

Їх багато.

Як співають хлопаки з ТНМК:

Люди, люди, їх мільярди,

Їх мільярди, хай їм грець.

Вони ріжні.

Але багато з них – мерва, перегній, духовне лайно.

І тільки з десяток – особистости.

І тільки одиниці – тобі рідні.

І тільки Бог тебе чує, вірить у тебе а розуміє тебе.

І тільки перед Богом ти стаєшся собою.

Отче наш, же єси на небесі, да святиться ім’я твоє, да прийде царствіє твоє, да буде воля твоя як на небі так і на землі, хліб понадсущний дай нам сьогодні…

Життя коротке – Нація вічна.

Слава Нації.