25032010951.jpg

НАЦІЯ ЦЕ ГІДНІСТЬ. 2.

14 трав. 2010


Привіт.

В попередньому випуску блогу я казав про ріжницю між Українським клубом і послідовниками Рико Ярого. Тепер скажу про ріжницю між нами і Свободою. Ці сором'язливі націоналісти, які безсоромно беруть ресурси в усіх на боротьбу з ними, захищають українця в їм Богом даній країні. Але їх Бог – долар, шекель чи донецький тугрик. Ми захищаємо українські цінності і носія цих українських цінностей. В цьому ріжниця, і то посутня.

Олександер Нарбут слушно порівнює теперішню Свободу з колишньою УНА-УНСО. Без коментарів.

Свобода грає за правилами сірунів, за їх ресурси і в їхній парадиґмі. Не диво, що сіруни пустять їх у парламент. Пустять для того, щоб не пустити нас.

Але ми ні в кого права бути не питаємо. Наше правило ВЛАДУ НЕ ПРОСЯТЬ, ВЛАДУ БЕРУТЬ.

Основною українською цінністю є НАЦІЯ.  У стосунку до цієї цінності  ми розріжняємо чотири суспільні категорії:

  1. Ті, які ідентифікують себе з НАЦІЄЮ. Це націоналісти по суті, свідомі громадяни Української національної демократичної держави, рушій і володар україноцентричного громадянського суспільства.
  2. Ті, які не ідентифікують себе з НАЦІЄЮ, але лояльні до неї. Це свідомі громадяни України.
  3. Ті, яким байдуже, де жити і за чий рахунок. Це космополіти. Їм добре там де добре їм. Ґражданє міра.
  4. Ті, що не визнають НАЦІЮ, ненавидять її, поборюють і зневажають. Це п'ятаки – 5 колона в державі.

Саме п'ятаки прийшли зараз до влади.

Взагалі, навіщо паритись?

Хай би Мідвєдєв їхав прямо в Переяслав 17 травня і підписав угоду з Януковичем про входження України до складу Росії. Яка економія Азарову: скасовуються МЗС і амбасади, парламент, силові відомства, уряд і всяка тіпа державницька трахомудь. А Янеку яка вигода: перейменовує Україну в Малоросію і стає довічним єнерал-убернатором. Потім сини його, внуки і правнуки правлять до апупєнія.

Дурноверхий Карнілов говорить про марґіналів, що не любят Расєю-матушку. Запевне, же маргінали. Були би як Бандера, вже би Майський і Перацький були в кращих світах. Але – «жнива великі – женців мало». Дуче «працює з молоддю», пивні п'янички під Ярославом мають надію на нового вашингтона – наливая, а робойки так зранечку наберуться не закушуючи, що пообід вже коло них закушувати мона. А великий орач щасливого будує будинок і мріє про долю орача. Який Бандера, ви про що мовите?

Але є праця Юрія Липи «Призначення України».

Там все написано.

Там мовиться про суцільну ріку НАЦІЇ, що має своє призначення.

Нація РАМИ, що прийшов на Хрещатик 5000 років тому і приніс колесо, упряж, вогонь і жменю пшениці.

По чому б'є пейсатий перацький нашого часу? По цінностях. Але це пружина, яка ніс зламала і Кагановічу, і Коху, і Геббельсу, і Маланчуку, і Скабі.

Про що мовить новітній майскій? Про тотальну опіку своєї країни над НАЦІЄЮ.

Отож, перед нами чистий листок паперу.

Лячно? Боляче? Еге ж. Але треба.

Лиш боротись значить жить,
Vivere memento.
Іван ФРАНКО.