90.jpg

НАЦІЯ ЦЕ ГІДНІСТЬ 29

23 жовт. 2010


Привіт.
Щоденна праця не приносить хліба, тільки самореалізацію. І потужну певність у собі.
Мама дзвонить,а ти їй не можеш нічим зарадити. Тато тільки сором приносить. Маєш їх -- і не маєш. Того віддаєш тепло, час, нерви і розуміння дітям своїм. Хай вони щасливі будуть мати тата і маму. Подумав: у кожного негідника є тато-мама і діти -- і вони несуть тягар відповідальности на собі. Батьки -- перед людьми, бо платять репутацією, а діти перед Богом, бо сплачують життям.
Короткі мандри принесли море насолоди а відкриттів.
Найкращі відкриття -- це люди. Знані давно і знані віднедавна.
Кожен життєвий крок -- пошук людей людяних, міцних, надійних. Колись вони стануть рідними. Без цього нема життя. В цьому його таїна.
Табачнікь-шмок висрав із себе чергову грушну істину -- мовлялечки, Дастаєвскій і Талстой недосяжні для всіх українських письмаків усіх часів. Чи мислимо?
Перед ними у світовій культурі був українець Гоголь. Чи ні? Про табачників він писав не вельми штивно.
Українські письменники не писали \"Бєсов\" і \"Запісок із мьортвого дома\", не писали \"Казаков\" і \"Кавказского плєнніка\", бо в раю народились, жили в йому і тільки його й любили.
Табачнікь-шмок прагне вдарити по українській гідності -- а б\'є і по жидівській. Для нього нуль -- Перец Маркіш, Шолом-Алейхем, Йосип Бург, Агнон, Броно Шульц... В їхніх творах тече жива і світла, медова Україна. Чи ні?
До речі, у російській літературі є Салтиков-Щєдрін, що оспівав своїм цензорсько-писательським пером Іудушку Головльова. Оце ж про Табачнікьа-шмока і є.
Напитали дах над головою для літературних п\'ятниць. Микола Гриценко даванув на мене епіграмсю. Слухаю її ув авторському виконинню і ловлю себе на думці, же сприймаю її як політик, а не літерат. Дивовижне відчуття.
Не всі витримують випробування возом. Шкода, але що поробиш -- сентименти тут недоречні.
15-річчя інтронізації Філарета. У філармонії. Гарно виступив Ющ. Порожньо а самозакохано -- Сява. Дебільно -- Д.В. Павличко. Костенкові виступити не дали. Дуже дивно було бачити Жменьку на тому заході. Багато стукачів (грушники-гебісти), пєтушков і їх любителів (Степовик, Вовкун і прочі), а також славослів\'я у бік Філарета. Останній виступив коректно і зважено. Основна думка проста і вагома -- Бог послав українцям випробування їхньої любові до України. Супер. 
Шевченко мовив:
 Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжкую минуту,
За неї Господа моліть!
Мрію зробити книжку заповітів українських мислителів і поетів. Там будуть і Шевченко, і Франко, і Сковорода, і Елегія Осипа Маковея (\"Ми всі помрем і заростем квітками\"), і \"Стоїть гора високая\" Глібова, і \"Заграй ми цигане старий\" Сидора Воробкевича.
Чепурко дав мені снаги і сили взятися до семикнижжя \"Вірую\". Ритм уже маю, сюжети і духовний стрижень теж. Нема часу і маєтку.
Ге ж.
Колись і то і то буде.
Козаки після перемог а поразок ішли в монастир -- говорити з Богом і молитися до нього словом своїм.
Баранець, покуплений з перепонами ув Гуманю, має вже бісерні очиці (завдячуючи Гулясі), пахне ялівцем і щодень тішить мене майстерною різьбою по дереву.
Чешч.

Здрастуй, мамина хато,
В яке б не приїхав число,
А для матері свято.
Василь ЮХИМОВИЧ