УРИВОК

Симоненко і Гончар дивилися з неба на землю.

Гімноїдик біг бігцем з метра на Чикаленка.

Перед тим забіг у мак переїсти, бо у вертепі кухня гімно.

--Куди він іде? -- запитав Симоненко.

--Туди.

--Але ж там... тоді... вони...

--Так.

--Се як би після мого убивства він пішов до моїх убивць читати їм поеми.

-- Ге ж. Альбо якби він пішов до погромників мого СОБОРУ читати їм свої псальми.

-- Пощо він так?

-- Не тямлю.

Через 2 години 15 хвилин гімноїдик вихопився з вертепу. У руках мав пакован кавових зерен.

Симоненко а Гончар одвернулися.

Дома гімноїдик гордо подав мамі пакована.

"Господи, та він і направду гімноїд. Той добре розмовив " -- подумала мама а випила чорну піґулку.

--Що се?

-- Я виграв першу каву.

-- За що?

-- Про діда. Триптих.

--Дід не любив гімноїдів.

--Мамо.

--Василеві однеси.

--Василь не любе гімноїдів.

--До церкви однеси.

--До... куди?

Він не тямив, чому.

Він не тямив, пощо.

Кава пахла кавою.

Мама пахла холодом.

Ірпінь пах незрозумінням.

Гімноїдик перечитав триптих.

Пес одвернувся.

Злива змивала гімно з вулиць, дахів а трави.

Малярство бай Борис Шеремета